Слово, що підтримує, надихає, надає снаги на боротьбу та життя – це все про рідну мову. Напередодні Дня української писемності та мови у міському народному історико-краєзнавчому музеї ім. М.Занудька говорили про багатовимірність солов’їної, її значення і цінність.
Чергова зустріч у «Жіночій вітальні» бриніла щирістю та глибиною, бо була присвячена рідному слову, з яким народжується найважливіше. Вона проходила під символічною назвою – «Хранительки Слова», об’єднавши представниць різних сфер у своїй любові до української мови.
-Сьогодні, у нашій камерній жіночій залі, ми хочемо подивитися на Мову як на живу душу. Як на найтепліший спогад. І як на спадок, який століттями тримався саме на жіночих плечах. – Наголошувала директор музею Тетяна Подольчак. - Адже з чого починається мова для кожного з нас? З першої колискової, яку співала мати. Зі старої казки, яку пошепки розповідала бабуся. Зі слів любові, які жінка вперше каже світові.
Палким словом Лесі Українки, які передала Валерія Болгар та тихою колисковою у виконанні Наталії Швець розпочиналася розмова, яка виходила за межі часу й епох, бо торкалася розуміння мови, як спадку, безцінного скарбу. Учасниці зустрічі розкривали її у декілька вимірах.
Покровчанка, поетка Оксана Снігур говорила про дорогі серцю речі віршованим словом. Про рідний дім, дитячі спогади, бабусині стежки, мрії і сподівання. Її поезії, народжені у час війни, торкаються душі, бо вони про головне: родинне коріння, усвідомлення себе, важливості збереження своєї історії. Кожен рядок відгукувався присутнім до щему зворушливими образами, які повертали у минуле, додаючи віри й надії сьогоденню.
Про силу підтримки роздумувала волонтер і майстриня Наталія Ларіонова. Вона розповідала про важливість згуртованості, єдності, самопожертви у допомозі нашим незламним захисникам. З початку війни Наталія разом з однодумцями об’єдналися навколо спільної мети: бути поруч з тими, хто тримає небо над нами. Її слово додає снаги воїнам, бо кожен закритий збір - то спільні зусилля, які наближають перемогу. І навіть ляльки-мотанки стали своєрідною зброєю. Багато років Наталія створює авторські автентичні ляльки. У кожну вкладає доброту й щирість - віру у захист. Оздоблює їх національною символікою і кольорами. Сьогодні вироби майстрині не тільки підтримують моральний дух, вона стали частиною волонтерської руху, засобом допомоги військовим. Традиції минулого залишаються щитом – оберегом.
Такою спадщиною роду, його кодом є мова для філологині, журналістки, психологині Валентини Макіди. На зустрічі вона розповідала, як слово набувало художніх образів після казок бабусі, розповідей батьків про пращурів. Українська мова завжди була і залишається душею їхньої родини, вона визначила і її професійний шлях. Членкиня спілки журналістів України, переможниця численних творчих конкурсів, вона підкреслювала, що слово зцілює і надихає – увічнює подвиг тих, хто віддає за нього життя. Публікації Валентини у міській газеті «Козацька вежа», вже понад десять років у пресслужбі міського голови, розкривають історії людей, які творять сучасну історію. Словом вона допомагає і як волонтер проєкту Яніни Соколової, лінії психологічної підтримки «Варто жити».
На зустрічі, що тривала у надзвичайно теплій атмосфері, мова поставала головною цінністю.
-Жінка завжди була не просто користувачкою мови — вона була її Берегинею, її Хранителькою. Коли мову забороняли в судах, витісняли з університетів і забирали з друкарень, вона виживала тут — у родинах, у колисках, у таємних листах, - підкреслювали музейники.
Цього вечора вона лунала і у піснях гурту «Барви» як продовження розповіді про епоху, людей – героїв.
Пресслужба міського голови.
