Сакральне таїнство єднання двох сердець, де кожен обряд є магічним кодом на щастя, добробут та довге подружнє життя - таким здавна було українське автентичне весілля.

Семе такою, напрочуд яскравою та емоційною, відбулася реконструкція давнього українського весільного обряду початку ХХ століття на Катеринославщині.

Ідея відтворити дійство зародилася кілька років тому. Директор  музею Тетяна Подольчак довго виношувала цей задум, збираючи матеріали, спогади та етнографічні відомості. Активна підготовка до втілення проєкту тривала кілька місяців у тісній співпраці з територіальним центром, який став майданчиком для відтворення дійства.

До організації та проведення реконструкції долучилися представники закладів культури міста, Центру підготовки та перепідготовки робітничих кадрів, Центру підтримки «Хелп Поінт», а також численні ентузіасти, закохані в українські традиції. Вагомий внесок у створення сценарію зробила ветеран праці, Почесний громадянин міста Василина Лінська.

Реконструкція охопила не лише сам день весілля, а й обряди, що традиційно передували йому.

Одне з найважливіших передвесільних подій -сватання. За давнім звичаєм старости від молодого завітали до оселі нареченої. Після традиційних жартівливих перемовин і благословення батьків дівчина перев’язала старостів рушниками, а нареченого хусткою, засвідчивши свою згоду на шлюб.

Окремою колоритною сторінкою стало випікання весільного короваю.

Коровайниці з молитвами, благословенням матері та обрядовими піснями замішували тісто, прикрашали коровай колосками, квітами та птахами.

Разом із короваєм випікали й традиційні шишки та дивні, якими потім частували гостей.

Відтворили й дівич-вечір — зворушливий обряд прощання молодої з дівоцтвом.

Сама ж весільна церемонія розпочалася з благословення батьками нареченого. Молодий із пошаною став на кожух перед батьками, поцілував святу ікону, а мати обсипала його житом на щасливу долю та достаток.

Після цього "весільний потяг" із родичами, хрещеними батьками, дружками та гостями під супровід традиційних обрядових пісень вирушив до дому нареченої.

Попереду йшов старший боярин із весільним гільцем, що символізувало нове життя та продовження роду.

Там на молодого вже чекали дружки, свати та рідня молодої.

За давнім звичаєм відбувся веселий викуп на воротях, а згодом — ще один викуп у дружок біля входу до кімнати нареченої. Це викликало чимало усмішок і жартів, адже саме вони здавна були невід’ємною частиною українського весілля.

Важливим став обряд благословення молодят батьками нареченої. За давнім звичаєм мати перев’язувала руки молодих рушником і тричі обводила їх навколо столу, символічно поєднуючи їхні долі.

Зворушливим було і покривання голови нареченої хусткою, який здійснювала свекруха. Під світло свічок і давню пісню “Горіла сосна, палала” молодій знімали вінок та покривали голову хусткою.

Це символізувало прощання з дівоцтвом і вступ до нового статусу заміжньої жінки.

Атмосферу свята вдало доповнив жартівливий обряд із чоботами. За традицією наречений спочатку мив ноги тещі, а потім взував її в нові чоботи. Епізод викликав щирий сміх і бурхливі оплески, адже завжди був одним із найулюбленіших моментів народного весілля.

Не обійшлося й без веселих танців та традиційної «Циганочки».

Одне з довгожданих дійств — розподіл короваю. Перші шматочки отримували молоді як символ єдності та злагоди, після чого коровай роздавали гостям. На згадку про свято присутніх також частували весільними дивнями.

Було  відтворено і передачу родинного вогню від матері молодої до доньки. Запалена свічка символізувала тепло батьківського дому, яке молода мала перенести у власну сім’ю. Завершувавалося весілля  давнім звичаєм «замітання доріжки», коли старша дружка символічно мела шлях за молодими, бажаючи їм життя без сварок і негараздів.

Упродовж усього весілля лунали старовинні обрядові пісні у виконанні ансамблів клубу села Перевізькі Хутори “Червона калина” та територіального центру. Сватання пісенно супроводжував колектив “Барви”, ініціатор якого Олена Козоброд, художній керівник Ганна Доценко. Їхні голоси створювали особливий настрій, наповнюючи простір теплом української пісенної спадщини.

Справжньою окрасою свята став історичний екскурс у весільні традиції українців, який провів екскурсовод музею Юрій Мосійчук. Він знайомив присутніх із походженням обрядів, їхнім символізмом та значенням у житті наших предків.

Учасники реконструкції та гості були одягнені як в автентичне народне вбрання, так і в сучасний український одяг, що ще раз підкреслило нерозривний зв’язок поколінь і живучість національних традицій.

Свято вийшло надзвичайно колоритним, щирим і душевним. Тут були сльози розчулення і веселий сміх, народна мудрість і жарт, історія та сучасність. За цим дійством стояла колосальна праця багатьох людей, які об’єдналися заради спільної мети — зберегти та популяризувати культурну спадщину нашого краю.

На завершення музейники щиро дякували всім, хто підтримав реалізацію цього масштабного проєкту. А гості не приховували захоплення, висловлюючи вдячність організаторам за подаровані емоції та можливість доторкнутися до живої історії українського народу.

Пресслужба міського голови.