У свої 95 жителька Базавлука Василина Іваненко пече хліб і пироги, порається по господарству, з радістю зустрічає гостей разом зі старенькою кішкою, що теж досягла віку своєї господині. Легкої вдачі, вона щиро розпочинає розмову, розповідає про велику родину, про село, про війну, яка забрала брата й чоловіка. І тільки коли мова заходить про Голод 33-го, опускає очі: «Страшно було… І постійно хотілося їсти…» Роки Голодомору залишилися судилищем, яке так і не змогла приборкати пам'ять …